Развитие познавательного интереса на уроках математики
учитель математики Батурлина В.А.
Математика є одним із предметів, який викликає значні труднощі в більшості
дітей з порушенням інтелекту. Формування обчислювальних навичок – важка й не
цікава для учнів робота, якщо вчасно не вносити різноманітність в її
організацію. Однією з педагогічних умов, від якої залежить ефективність уроків
та підвищення рівня розумової та пізнавальної активності є рівень їх
працездатності. Низький рівень самостійності у виконанні завдань особливо
виявляється тоді, коли учням необхідно виконати розумові, інтелектуальні дії,
визначити мету і завдання діяльності, шляхи їх досягнення, спланувати хід
виконання завдань, проконтролювати результати.
Сучасний урок – це педагогічний твір, вчитель вносить в нього свою
творчість, свій методичний почерк. Це урок, насичений різномаїттям навчальних
ситуацій, де діти охоче вступають в діалог з вчителем.
Розвиток математичних уявлень дитини з інтелектуальною недостатністю в
більшій мірі залежить від якості педагогічних умов, в яких вона навчається. Основною складовою змісту шкільної
математичної освіти є теорії (фрагменти, розділи теорій), в яких предметами
вивчення є математичні об’єкти (числа, фігури, вирази, рівняння, тощо) – мовні
об’єкти , символічні, графічні – абстрактні, ідеалізовані відображення
матеріальних речей, процесів.
Другою складовою змісту є сформульовані на основі теоретичних
положень алгоритми, правила дій з математичними об’єктами та класи задач на
обчислення, побудову, перетворення об’єктів, що розв’язують на основі теорії,
алгоритмів, правил, методів.
«Кожній практиці повинна передувати теорія. Перед
початковою практикою, звичайно, початкова теорія, перед більш повною практикою
– більш повна теорія. Кожна практика повинна вдосконалюватись подальшою
практикою» (Я.А. Коменський).
Вивчення математики повинно
базуватись на принципі цілісності. Цілісність – це складеність змісту тем з усіх необхідних частин для
ґрунтовного успішного вивчення тем і їх достатність для:
● розуміння об’єктів
вивчення;
● практичних і
прикладних застосувань;
● логічного поглиблення
змісту;
● усвідомлення
ролі, місця теми в системі наукового знання;
● творчого
здобування нових знань.
Знання з теми повинні бути «
цілісною сукупністю знань, які, одне одного підтримують, зміцнюють і
збагачують. …вивчати сукупне ціле, а не щось спотворене, уривчасте або
розірване. Виклад повинен бути повним, ґрунтовним і точним». (Я.А. Коменський).
Сучасний урок математики повинен базуватись на
трьох основних принципах:
- науковість
викладання;
- доступність;
-
результативність.
Щоб підвищити мотиваційний елемент вивчення
математики на початку розгляду кожної теми треба:
● створити проблемну ситуацію;
● ознайомити з
цікавими, проблемними, нестандартними задачами;
● показати
практичне, прикладне значення теми.
«Вже з самого початку враховуй мету. Показуй її
учню, щоб він сам бачив напрям, надіявся, що досягне цілі, і мріяв про це.
Бачити з самого початку мету і просуватися до неї без перешкод є насолодою для
нашого розуму… Інтелект сам по собі нічого не розуміє, і тільки будучи
прикладений до речей, він освітлюється речами і освітлює речі» (Я.А. Коменський
«Велика дидактика» ).
Процес навчання математики
передбачає: поступовість,
наступність та послідовність вивчення. Поступовість вивчення матеріалу полягає
в наступному:
I. Поетапне вивчення тем.
1. Початковий етап (теорія, аналіз) – початкове розуміння базового змісту:
сприймання, усвідомлення, осмислення елементів базового змісту, формування
початкових елементарних (простих) умінь.
2. Середній етап (практика, синтез) – практичне оволодіння базовим змістом:
формування базових навичок і умінь та умінь застосовувати базовий зміст в
основних типових, прикладних ситуаціях.
3. Завершальний етап (застосування, міркування, розмірковування ).
II. Ступеневе (сходинкове)
засвоєння теоретичного і практичного змісту на кожному етапі.
«Наскільки легко навчати…, якщо зробити все:
1) розчлененим;
2) виведеним з небагатьох першооснов;
3) сходинково розташованим»
(Я.А. Коменський)
Наступність вивчення передбачає:
I. Вивчення кожної навчальної теми з опорою на раніше вивчені теми (актуалізація
опорних знань, навичок і умінь або узагальнення, систематизація попереднього
досвіду).
II. Досягнення на кожному етапі системи результатів – рівня засвоєння
знань, який стає основою успішного навчання на наступних; відповідно
початкового, середнього, достатнього рівнів.
III. Закріплення, вдосконалення на кожному етапі знань і вмінь, досягнутих
на попередньому етапі, а потім їх розвиток.
IV. Зміцнення, поглиблення при вивченні кожної теми раніше вивчених тем.
«…нічого не треба починати як цілком новий
матеріал, а як продовження того, що вивчалось вже раніше…». (Я.А. Коменський)
Організація вивчення кожної теми в цілому і на
окремих етапах, ступенях базується на дотриманні основних правил послідовності:
I. Правило
складності: від простішого через складне до складнішого і найбільш складного.
II. Правило
труднощів: від найлегшого через важче до важкого і до найважчого.
III. Правило
встановлення зв’язків об’єктів вивчення.
«…перехід від простого д о складного, від
складного до більш складного, а далі до найбільш складного є найвищим методом навчання, від якого ніде і
ніколи не можна ухилитися» (Я.А. Коменський).
Головні цілі діяльності учителя при вивченні тем:
▪ організація
повноцінного, ґрунтовного вивчення змісту тем;
▪ створення умов для оволодіння кожним учнем змістом теми на особистісному
доступному рівні, що відповідає зоні його найближчого розвитку;
▪ керівництво діяльністю учнів по розв’язуванню послідовностей навчальних
задач, спрямованих на засвоєння змісту тем, на основі прикладів, настанов і
систем завдань.
Контроль і оцінювання
навчальних досягнень учнів є обов’язковою складовою частиною навчання на всіх
етапах вивчення теми.
Основними видами контролю є:
▪ поточний (оперативний)
контроль, який здійснюється при розв’язуванні навчальних задач;
▪ етапний (рубіжний) контроль,
функціями якого є встановлення ступеня засвоєння кожним учнем змісту теми на
етапі вивчення і коригування на основі цього діяльності на наступному етапі;
▪ підсумковий тематичний контроль,
функцією якого є встановлення кінцевих результатів вивчення теми.
Відомо, що будь-який урок – це складне педагогічне явище, витвір учителя,
під час якого учні демонструють свої знання, уміння та навички. Чи цікаво дітям
на уроці? Чи люблять вони вчитися?
На ці питання не можна відповісти напевне. Іноді діти ідуть на урок із
задоволенням, іноді без нього. Як привернути їх увагу до свого предмета, як зацікави.
Я працюю над проблемою
« Формування пізнавальної компетентності учнів засобами уроку»
Учні, вивчаючи математику, повинні розуміти, що вивчати правила , закони,
доводити їх, розв’язувати задачі потрібно не для того, щоб пам’ятати їх
упродовж життя, адже з часом все одно це забувається, а для формування звички
логічно мислити, шукати різні шляхи подолання життєвих труднощів.
Оскільки математика була, є і буде однією з найважливіших наук, яка не
тільки формує просторове, логічне, абстрактне мислення, творчі здібності,
чіткість і точність висловлювань, самостійність, а й виховує взаєморозуміння,
взаємоповагу, вміння слухати один одного. Тому в системі освіти уроків
математики є чи не найбільша кількість та й вивчають її з першого класу.
В зв’язку з присутністю у розумово відсталих учнів ряду ускладнень при
вивченні математики, існують особливості навчання предмету.
Ø
Діти засвоюють
матеріал повільно, з великими ускладненнями, при цьому витрачаючи чимало
зусиль, тому потрібно дозовано подавати матеріал.
Ø
Без
довготривалої підготовки дітям складно засвоювати матеріал.
Завжди є пропедевтичний період.
Ø
Матеріал
закріплюється і повторюється на кожному уроці.
Ø
Матеріал
подається шляхом узагальнення спостережень над конкретними явищами дійсності,
практичних операцій над предметами.
Ø
У
дітей з порушенням інтелекту активніше працює права півкуля – образна пам’ять,
тому слід обов’язково використовувати наочність, лічильний матеріал, дидактичні
ігри, натуральні предмети. Матеріал потрібно робити більш образним, емоційним,
таким, що запам’ятовується.
Для досягнення поставленої мети уроку використовую такі дві схеми:
1.Здивування – інтерес – запитання – роздуми – висновок.
2.Практика – навчання – практика.
При цьому формування системи математичних знань у розумово відсталих школярів
досягається за допомогою основних принципів та методів організації навчання.
Працюючи за першою схемою, застосовую інноваційні теорії, створення
проблемних ситуацій, введення елементів гри, а також особливу увагу звертаю на інтерактивні методи навчання, а саме:
• «Мікрофон» (при перевірці домашнього завдання);
• «Робота в парах»;
• «Два – чотири – всі разом» (при розв’язуванні задач).
Уроки проходять ефективніше та якісніше, ніж стандартні. Це дає хороші
результати при вивченні нових тем, сприяє розвитку сприймання мислення й уваги.
2. Дидактичні ігри «Відпочинь та поміркуй», «Відгадай
фігуру, «Будь уважний», «Концентрація уваги» та інші дозволяють зробити цікавим
одноманітний матеріал, надати йому привабливої форми. Позитивні емоції, які
виникають під час гри, активізують діяльність дитини, коригують її довільну
увагу, пам’ять.
3. Математичні диктанти, графічні диктанти дають змогу
здійснювати корекцію самоконтролю та самооцінки, створюють умови для корекції
уваги, просторової орієнтації учнів. Вони привчають дітей уважно стежити за
мовою вчителя, відразу включатися у виконання завдання, сприяють виробленню
певного ритму роботи. Математичні диктанти можуть застосовуватися у всіх класах
для різних дидактичних цілей, проте є завжди засобом активізації уваги учнів.
Як висновок зазначу, що вчитель на уроках повинен створювати такі умови, у яких
в учня виникли б мотиви до навчальної діяльності, щоб він почав діяти. І тоді,
якщо сама ця діяльність викличе в нього інтерес, задоволення, радість, азарт,
то можна сподіватися, що в дитини поступово виникне потреба вивчати математику.
4. Елементи програмованого
навчання (тести)
допомагають при фронтальній роботі з класом одночасно здійснювати індивідуальну
роботу.
Інновації на уроках математики спонукають дітей бути активними, не боятись
помилитися, вчитися висловлювати свої думки. Усі учні класу беруть активну
участь на уроці, зникає психофізична загальмованість, здійснюється корекція
логічного мислення, підвищується самооцінка. Щоб зацікавити учнів, пов’язую
математичні знання з іншими науками.
Велике значення у формуванні пізнавальної активності учнів має самостійна робота. Виконуючи самостійну
роботу, учні активно оперують набутими знаннями, уміннями і навичками,
розвивають пошукову діяльність. Залежно від того, яка мета самостійної роботи,
я пропоную учням різні форми робіт: самостійна робота з підручником, з
картками-підказками (на уроках формування нових знань), навчальні самостійні
роботи (на уроках закріплення вивченого), контролюючі самостійні роботи (на
уроках перевірки знань і навичок).
Для того, щоб учні вчилися з цікавістю, активно навчаючи один одного, на
своїх уроках я використовую групові
форми роботи. Працюючи в групі, сильні учні краще розкривають свої
можливості при розв’язанні різнорівневих завдань, організаторські здібності.
Поруч з цим слабші відчувають підтримку однокласників, вільніше і впевненіше
почуваються, включаються до роботи всієї групи. Для покращення засвоєння
матеріалу і його практичного застосування як різновид роботи в групах
використовую парну взаємодопомогу типу «сильний допоможе слабшому».
Треба в такій діяльності, а , значить, формується стійкий пізнавальний
інтерес до неї.
Працюючи за другою схемою, показую зв’язок набутих знань із
сьогоднішнім або майбутнім життям кожного, рідних чи близьких.
Така побудова уроку є втіленням основного завдання математики в школі –
навчити учнів застосовувати набуті
знання , вміння та навички у звичайному житті.
Умови ефективного застосування знань на практиці:
1. Дотримання єдності засвоєння та застосування знань.
2. Зміцнення зв’язків навчання із життям, практикою, актуалізація і
використання в навчанні життєвого досвіду дітей.
3. Систематичне включення учнів в практичну діяльність, яка вимагає
використання набутих знань :
- спочатку пригадування правил, а потім стимулювання до виконання роботи;
- виконання завдання у життєвих ситуаціях (визначення висоти будинку,
відстані до дерева);
- виховання звички обдумувати способи роботи, звертатися до довідкової
літератури;
- стимулювання поєднувати практичні дії зі словом;
- формування узагальнюючих способів дій для уникнення штампів у
використанні знань.
4. Заохочення і підтримка учнів.
Практичні роботи, які виконують учні на уроках математики, розвивають
пізнавальну діяльність та ефективні для корекції уваги й логічного мислення.
В процесі викладання важливе місце займає активізація пізнавальної діяльністі учнів, під час якої потрібно
чітко викреслити мотив засвоєння знань з предмета, а також впроваджувати інші
фактори заохочення до навчання. Учитель повинен пам’ятати, кожен урок має бути
цікавим і зрозумілим для учнів, тому велику увагу слід приділяти формуванню й
розвитку пізнавальної діяльності.
В процесі вивчення того чи іншого предмету дитина повинна бути активним
учасником, у неї має виробитись внутрішня потреба постійно здобувати нові
знання, прагнути і вміти вчитися.
Як висновок зазначу, що вчитель на уроках повинен створювати такі умови, у
яких в учня виникли б мотиви до навчальної діяльності, щоб він почав діяти. І
тоді, якщо сама ця діяльність викличе в нього інтерес, задоволення, радість,
азарт, то можна сподіватися, що в дитини поступово виникне потреба в такій
діяльності, а , значить, формується стійкий пізнавальний інтерес до неї.
